Національний комітет по боротьбі з корупцією

Брати-Українці, не буде в нас ладу.

Кого ми приводимо з вами до влади?!

Щемить в серці гірко лиш спогад з Майдану,

А ми у кайданах, в ще тяжчих кайданах.

З брехливих запроданців маски злітають,

А їм аплодують, а їх ще й вітають!

Заморські господарі, єврочинуші

Вітають за зраду їх продані душі.

Хто радиться з нами, хоч «нас і багато»?

Пани вузьколобі нас тягнуть у рабство.

За послуги треба негайно сплатити

Й на вибори новий аванс «заробити».

Попереду буде всього ще багато.

Завдання — парламент в кишені тримати,

Тоді вказівки, що прийдуть з-за бугра,

Прийматися будуть усі на «Ура»!

І будуть чужинці нам землю топтати,

Поля і ліси будуть їм продавати.

Заморські купці дарма часу не гають,

На наші «об’єкти» вони зазіхають.

Дарма, що важливі вони й стратегічні,

У нас відберуть — віддадуть їм навічно.

Про Україну вони дуже «дбають»,

Останні об’єкти до рук прибирають.

Щоб нас ощасливить — ночами не сплять,

Народ весь на цвинтар, а землю — забрать!

Брати-Українці, біда в нашій хаті:

За ворога гірші вожді хитруваті

Та їх однодумці лакейської вдачі,

Дияволу служать й собі — не ледачі.

Жадоба до влади, до слави, до грошей…

Народ? — Слуха байки про цілі «хороші»,

Про успіхи дуті. А в нас гаманці,

З якими не зводим з кінцями кінці.

Безкінечні політичні перегони

Влаштовують для себе вітрогони.

І, збурюючи настрої Народу,

Латають собі дах над головою.

Мільярдні всі свої борги

Списали до народної казни.

Потік кредитний не згаса й понині

В кишені їхні, а Народ — все гине.

Невже наш Народ іще мало страждав,

«Месій» що таких в «нагороду» дістав?!

Брати-Українці! Хто спить ще — просніться!

І глибоко правді ви в очі вдивіться:

Та влади своєї ми зроду не мали,

Вели і ведуть нас в ярмо яничари.

Комедію грають (яку вже частину?!)

І брата на брата цькують без зупину.

Постійно свою лиш колоду тасують,

Вони вибирають, хоч ми й голосуєм!

Якщо не Народ ми, а просто холопи,

То будемо вірить, що «йдем до Європи»,

Де в шані закони і право людини.

Хіба в нас настане ця світла година?

А Конституцію як попирають?!

Дивують сусідів, Європу лякають.

І крають все, ділять: релігію, мову,

Та пишуть під себе історію нову.

Вже в неї ввійшли, як Народ обібрали

Та владу до рук всю геть чисто прибрали.

І підла тріскотня про рідну мову…

На фоні геноциду власного Народу.

Та повстає дух Шевченка в українській хаті!

Лицедії-фарисеї, Господом прокляті!

Одумайтесь та покайтесь перед судом Божим,

Що вели ви не до храму, а шляхом ворожим.

Хай спадуть з очей у вас чари та полуда,

Визволяйте свої душі з омани та блуду,

Бо в агонії наживи до краю дійшли ви.

Стільки лиха натворили в Україні милій!

Скільки ж будеш, мій Народе, наругу терпіти?!

А що скажуть нам онуки наші і діти?

Вже армія їм не потрібна така від Народу,

Щоб не здатна була захистити нашу свободу.

Й поставила така влада військо на коліна.

Ще не вмерла, ще не вмерла, плаче Україна.

І чваниться ЗЛО, і на злиднях панує,

А дзвін вже дзвенить, та хіба воно чує?

Не баче, не чує, як дух Михаїла,

Нам зцілює Душі, вливає нам силу.

Не слухати треба вождів хитруватих.

Брати-Українці, не скраю в нас хата,

Пора вже давно нам свій храм будувати.

Якщо ця правда істинна для Вас,

То рятувати тіло й душу прийшов час,

Храм нашої Душі і Храм нашого Роду,

Від душогубів Українського Народу!

Наш Всенародний вирок чорній лжі,

З мечем архістратига Михаїла у руці

З архангела воїнством Божої сили,

Ми змиємо нечисть з лиця України!

Щоб твої діти і онуки не були рабами,

Негайно розпочни із прийняття