Перейти до контенту

Юриспруденція

Смартконтракти в суді: чи захищає українське право угоди на блокчейні

Ганна Громова 5 хв читання
Ланцюжок блокчейн-блоків рухається прямим шляхом до автоматичного виконання, але біля позначки паузи від нього відгалужується шлях до арбітражної колегії та документа з печаткою
У разі форс-мажору сторона комерційної угоди на блокчейні може зупинити автоматичне виконання смартконтракту й оскаржити його в арбітражі, а не лишатися заручником коду.

Юридична сила смартконтрактів у судовому арбітражі України досі не закріплена окремим законом: чи визнає суд угоду на блокчейні у разі технічного збою, хакерської атаки чи форс-мажору? Класичне договірне право не писалося під самовиконуваний код. Розбираємо, як зараз захищена комерційна угода на блокчейні за чинним законодавством і що варто передбачити в договорі заздалегідь.

Про роботу з децентралізованими активами ми писали в Криптовалютах для бізнесу. Питання правового статусу цифрових активів постає і в іншій площині — при передачі спадщини: як легально передати біткоїни, акаунти і паролі нащадкам, читайте в матеріалі «Цифрова спадщина».

Правовий статус смартконтракту згідно з українським законодавством

Станом на 2026 рік в українському правовому полі юридична чинність договору на блокчейні регулюється синергією кількох базових нормативно-правових актів: Цивільного кодексу України, Закону «Про електронну комерцію» та профільного Закону «Про віртуальні активи». Згідно зі статтею 207 ЦК України, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох електронних повідомленнях. Смартконтракт, написаний мовою програмування (наприклад, Solidity), розцінюється судовою системою як специфічна електронна форма двосторонньої угоди, де волевиявлення сторін зафіксовано за допомогою цифрових підписів. Питання правового статусу віртуальних активів виходить і за межі смартконтрактів — суперечки все частіше виникають довкола самої віртуальної власності; про те, як їх вирішують в Україні та світі, читайте в матеріалі «Правосуддя в окулярах».

Проте, щоб програмний код набув повноцінної юридичної сили і міг виступати як належний доказ у судовому процесі, він повинен відповідати обов’язковим критеріям легітимності:

  • Ідентифікація сторін через КЕП: Учасники угоди зобов’язані підписати хеш смартконтракту або пов’язаний із ним документ за допомогою Кваліфікованого електронного підпису (через сервіси Дія або BankID). Анонімні транзакції між неідентифікованими криптогаманцями суди не приймають до розгляду.
  • Чітке визначення суттєвих умов: Код повинен однозначно прописувати предмет угоди, ціну, строки виконання та критерії, за якими тригер (зовнішній оракул) активує списання або заморожування коштів.
  • Дотримання правил фінансового моніторингу: Якщо умови смартконтракту передбачають автоматичний рух капіталу або конвертацію активів, логіка коду має відповідати лімітам НБУ та правилам KYC/AML.

Концепція Рікардіанського контракту як місток між судом та блокчейном

Головна техніко-юридична уразливість чистого смартконтракту полягає в тому, що судді не вміють читати програмний код і не можуть самостійно оцінити, чи правильно алгоритм виконав умови угоди. Щоб повністю ліквідувати цей бар’єр, провідні юридичні компанії використовують модель Рікардіанського контракту (Ricardian Contract) — гібридного документа, який одночасно є зрозумілим і для людини (юридичний текст), і для комп’ютера (програмний код).

У такій архітектурі традиційний електронний договір у форматі PDF містить спеціальний розділ, де чітко зазначено, що сторони довіряють виконання конкретних операцій (наприклад, виплату роялті або перерахування оплати за логістику) автоматичному алгоритму на блокчейні із фіксацією його точної криптографічної адреси (Contract Address). Якщо виникає форс-мажор — наприклад, урядові обмеження, аварія на підстанції чи стихійне лихо — умови Рікардіанського контракту мають юридичний пріоритет над кодом. Це дозволяє компанії легально зупинити виконання алгоритму через суд, заблокувати рахунки ескроу та повернути капітал у класичне правове поле без втрати ліквідності.

Роль штучного інтелекту в судовому арбітражі та аудити смартконтрактів

Коли виникає складний технологічний спір, ручний аналіз ланцюжків блокчейн-транзакцій та коду смартконтракту забирає забагато часу — юридичні команди дедалі частіше підключають спеціалізовані аналітичні інструменти, здатні за лічені години пройти масив судових прецедентів і логів блокчейн-мережі, які людині довелося б аналізувати тижнями. Це не замінює юриста, а звужує коло гіпотез, на яких варто зосередитись.

Обов’язковим елементом захисту є досудовий технічний аудит (Smart Contract Audit), який виконується сертифікованими кібербезпековими компаніями. Офіційний висновок такого аудиту є доказом у суді, який підтверджує, що компанія діяла добросовісно, а невиконання угоди стало результатом форс-мажорного зламу мережі, а не навмисних маніпуляцій з кодом з боку розробників.

З чого починати юридичний захист угоди на блокчейні

Фундамент — не технічний аудит і не форс-мажорні тригери, а гібридний Рікардіанський договір: без юридичного тексту, прив’язаного до хеш-адреси смартконтракту, суду просто нема на що спертися, яким би бездоганним не був код. Паралельно варто закрити ідентифікацію — усі підписанти мають підтвердити гаманці через КЕП (Дія чи BankID), інакше угода між анонімними адресами не набуде статусу доказу.

Лише після цього має сенс замовляти сторонній технічний аудит коду — сертифікат від незалежної кібербезпекової агенції стає доказом добросовісності компанії, якщо угода зірветься не з вини сторін. І окремо, ще на етапі написання коду, варто прописати форс-мажорні тригери (oracles) — умови, за яких смартконтракт зупиняє або заморожує транзакції при сигналі про форс-мажор з офіційних джерел, а не покладається на те, що хтось встигне звернутися до суду вручну.

Що показує міжнародна практика

Британська Юридична комісія (Law Commission) — державний орган з реформи права, не судова інстанція — у листопаді 2021 року опублікувала висновок для уряду: чинне англійське право вже достатньо гнучке, щоб підтримувати смартконтракти без потреби у новому законодавстві. Класичні принципи договірного права застосовуються до самовиконуваного коду так само, як до традиційних угод — з поступовим розвитком прецедентного права в окремих спірних питаннях, а не з нуля написаними правилами.

Для українського бізнесу це означає ту саму логіку, яку зараз застосовують суди: смартконтракт — не окрема правова категорія, а форма фіксації угоди, яку існуючі норми ЦК і закону про е-комерцію цілком здатні охопити — за умови, що людина, а не тільки код, може підтвердити, що саме сторони мали на увазі.

Поділитися матеріалом

Ланцюжок блокчейн-блоків рухається прямим шляхом до автоматичного виконання, але біля позначки паузи від нього відгалужується шлях до арбітражної колегії та документа з печаткою Смартконтракти в суді: чи захищає українське право угоди на блокчейні Юриспруденція delo.net.ua

Куди поділитися